New York Times судиться з OpenAI за використання своїх статей для тренування моделей, News Corp торгує контентом Wall Street Journal та New York Post за ліцензійні виплати від тієї ж OpenAI, а IAC розповідає інвесторам про дохід на користувача (ARPU) як головну метрику замість валового трафіку. За даними Adweek, саме ці три реакції — залицяння («woo»), позов («sue») і ставка на ARPU — формують карту стратегій, які великі медіагрупи обрали у відповідь на ШІ-пошук у звітах за другий квартал 2026 року.

Різниця між цими таборами — не косметична. Це три різні ставки на те, звідки в найближчі роки братиметься дохід медіа, коли класичний пошуковий трафік більше не гарантований. Одні видавці вирішили монетизувати контент напряму через ліцензійні угоди з розробниками моделей. Інші пішли до суду, розраховуючи або на компенсацію, або на прецедент, який змусить ШІ-компанії платити за навчальні дані. Треті визнали, що трафік із пошуку вже не повернути, і перенесли фокус на те, скільки заробляють з кожного наявного читача.

Для AI-білдерів це не просто медійна хроніка. Те, які джерела погоджуються на ліцензування, а які судяться, безпосередньо визначає, який контент легально потрапляє в тренувальні датасети та RAG-пайплайни, а який — юридично токсичний.

Що саме означають «woo», «sue» та ARPU?

Кожен з трьох термінів описує окрему бізнес-модель відповіді на ШІ.

• Woo (залицяння) — видавець підписує ліцензійну угоду з розробником моделі (OpenAI, Google, Perplexity) і отримує фіксовану або відсоткову виплату за право використовувати контент для тренування чи відповідей чат-бота.
• Sue (позов) — видавець подає до суду за неавторизоване використання контенту, як це зробили New York Times проти OpenAI та Microsoft ще у грудні 2023 року, а пізніше — низка інших редакцій.
• ARPU (average revenue per user) — видавець перестає рахувати успіх у сеансах і унікальних відвідувачах, і рахує дохід з передплатника чи зареєстрованого користувача, роблячи ставку на утримання, а не на охоплення.

Ключовий нюанс: ці стратегії не взаємовиключні. Частина медіагруп одночасно судиться з одними ШІ-компаніями і підписує угоди з іншими — залежно від того, хто готовий платити.

Чому трафік із пошуку тане і хто це відчуває найсильніше?

AI Overviews у Google та відповіді чат-ботів усе частіше відповідають на запит користувача без переходу на сайт-джерело — це і є корінь проблеми, яку публічно визнають видавці у звітах за квартал. Найбільше падіння реферального трафіку відчувають редакції, що історично залежали від SEO-трафіку на новинні статті-пояснення (explainers) — саме той контент, який ШІ-асистент найлегше перекаже сам, без кліку.

Менше страждають видавці з сильним прямим доходом — платними передплатами, локальними медіа з лояльною аудиторією чи нішевими B2B-виданнями, де читач приходить за конкретною експертизою, а не через випадковий пошуковий запит. Це і пояснює, чому саме такі гравці частіше обирають ARPU-стратегію: у них уже є база передплатників, дохід з якої можна нарощувати незалежно від того, що відбувається з органічним трафіком.

Кому ARPU-стратегія підходить, а кому — ні?

ARPU працює, коли у видавця вже є реєстрована або платна аудиторія, з якої можна витискати більше цінності — через персоналізацію, ексклюзиви чи вищі тарифи передплати. Це шлях для видань з високою лояльністю бренду.

Але для медіа, що жили переважно з програмної реклами на масовому SEO-трафіку, ARPU-розворот означає болючу перебудову бізнес-моделі — з рекламної в передплатну, що займає роки і працює далеко не для кожної ніші. Для таких редакцій ліцензійні угоди («woo») або судові позови («sue») лишаються реалістичнішим короткостроковим виходом, бо не вимагають зміни всієї моделі монетизації.

Висновок AiiN: що це означає для тих, хто будує на ШІ

Наша теза проста: юридичний статус контенту, на якому тренується чи відповідає модель, стає бізнес-ризиком першого порядку — не лише для видавців, а й для тих, хто будує продукти поверх LLM. Компанія, що інтегрує чужий контент у RAG-систему чи агента без ліцензії, наслідує той самий ризик, що й розробники фронтирних моделей: судовий позов, вимогу видалити дані з датасету або репутаційний удар. Розробникам продуктів варто вже зараз мапувати, які джерела в їхньому пайплайні мають ліцензійну угоду, а які — потенційний позов, що чекає на подачу.

Що таке ARPU і чим воно відрізняється від трафіку як метрики?

ARPU (average revenue per user) — це середній дохід, який видавець отримує з одного користувача за період, незалежно від того, скільки разів той відвідав сайт. На відміну від метрик на кшталт унікальних відвідувачів чи сеансів, ARPU не падає автоматично, коли Google AI Overviews чи чат-бот відповідають на запит без переходу на сайт — тому видавці й обирають цю метрику як опору в епоху ШІ-пошуку.

Чи можуть видавці одночасно судитися з ШІ-компанією і продавати їй ліцензію?

Так, і на практиці це трапляється: редакція може мати позов проти одного розробника моделі та водночас діючу ліцензійну угоду з іншим. Це не суперечність, а різні перемовні позиції — судовий тиск на одну компанію часто підсилює перемовну позицію при укладанні угоди з іншою.