У малійському селищі Бурашикугу генератор на природному водні без перерв живить кілька сотень людей ще з 2012 року — а паливо надходить із свердловини, яку випадково пробурили ще 1987-го під час пошуку питної води.

Цей курйозний факт — не аномалія, а ілюстрація питання, яким зараз перейнялися геологи й інвестори: скільки такого «дикого» водню взагалі ховається під земною корою і чи можна побудувати на ньому індустрію, а не одну свердловину на весь континент.

Ідея не нова — про підземні поклади водню знали десятиліттями, списуючи їх на геологічну курйозність. Але після публікації Геологічної служби США (USGS) у 2022 році, де оцінили загальний обсяг захопленого в земній корі водню у трильйони тонн, тема перетворилася на окремий напрямок розвідки поруч із нафтою і газом. За даними MIT Tech Review, саме питання «скільки насправді водню чекає під землею» досі лишається відкритим навіть для фахівців галузі.

Звідки під землею взагалі береться водень?

Здебільшого — з хімічної реакції під назвою серпентинізація: вода просочується до багатих на залізо порід (перидотиту), залізо окислюється, а водень, що звільняється, піднімається крізь тріщини й накопичується під непроникними пластами породи, як і нафта чи газ. Другий механізм — радіоліз, коли радіоактивні мінерали розщеплюють молекули води на водень і кисень просто в товщі гранітів. На відміну від нафти, цей водень не «закінчується»: реакція триває мільйони років, тож поклад теоретично може поповнюватися.

Скільки його там насправді?

Тут і починається головна суперечка. Дослідники USGS оцінили, що за геологічну історію Землі в надрах утворилося близько 5 трильйонів тонн водню, з яких переважна більшість або вже вийшла в атмосферу, або розсіяна в породах занадто тонким шаром, щоб її видобувати. Технічно доступною вважається набагато менша частка — за різними оцінками, порядку мільярда-кількох мільярдів тонн у пастках потрібної глибини й розміру. Навіть найскромніший сценарій із цього діапазону перекриває нинішнє глобальне промислове споживання водню (близько 95 мільйонів тонн на рік) на десятиліття вперед — якщо цей водень взагалі вдасться знайти і підняти на поверхню.

Хто вже намагається його видобувати?

На розвідку природного водню вже вийшли конкретні компанії, а не лише лабораторії:

Що заважає перетворити це на індустрію?

Головна проблема — відсутність усталеної методики пошуку. У нафтогазовій розвідці десятиліттями відпрацьовували сейсмічне зображення пасток; для водню такого інструментарію ще немає, тож більшість пробурених свердловин лишаються «сухими». Молекула водню дуже маленька й легко просочується крізь породи, які добре тримають нафту чи метан, — тому знайти придатну непроникну покришку складніше. Регуляторної рамки теж бракує: перший в історії США федеральний дозвіл саме на розвідку природного водню компанія Natural Hydrogen Energy отримала лише 2023 року в Канзасі. Поки що це більше нагадує ранню стадію сланцевої революції — з високим ризиком і майже без готових ланцюжків постачання обладнання.

Що з цього має винести AI-білдер вже сьогодні?

Наша теза проста: розрив між заголовковими оцінками в трильйони тонн і реально видобувною часткою — це і є вся історія природного водню на найближче десятиліття. Трильйони тонн у надрах самі по собі ні на що не впливають, поки геологи не навчаться відрізняти перспективний поклад від дірки в землі так само надійно, як це вміють робити з нафтою. Ймовірно, першими економічно вигідними споживачами дешевого підземного водню стануть не автомобілі, а великі енергоємні об'єкти на кшталт дата-центрів під ШІ-навантаження, яким потрібне безвуглецеве резервне живлення, — але це наша оцінка на основі загальної динаміки попиту на електроенергію, а не факт із самої розвідки. Для інвесторів і будівельників інфраструктури правильна стратегія зараз — стежити за пілотними свердловинами Koloma й HyTerra так само уважно, як два десятиліття тому стежили за першими комерційними родовищами сланцевого газу: рання ставка може окупитися, але з тим самим ризиком, що й у будь-якій технології, яка ще не пройшла перевірку промисловими обсягами.

Чим природний водень відрізняється від «зеленого» і «сірого»?

«Сірий» водень отримують з природного газу з викидами CO2, «зелений» — електролізом води на відновлюваній енергії, що дорого й енергозатратно. Природний, або «білий», водень уже існує в готовому вигляді в надрах — його не треба виробляти, лише знайти й підняти на поверхню, тому потенційна собівартість набагато нижча за обидва інших варіанти.

Чи можна вже купити технологію для комерційного видобутку такого водню?

Ні. Галузь перебуває на стадії пошукового буріння, аналогічній ранній нафтовій розвідці: жодна свердловина у світі поки не працює як промисловий об'єкт постійного видобутку, крім поодиноких випадків локального використання на кшталт малійського генератора.

Де у світі вже знайшли найбільші відомі поклади?

Найчастіше згадують Малі (Бурашикугу), Францію (басейн Фольшвіллер), Албанію (рудник Булькіза) та центральні штати США — Канзас і Небраску, де ведуть розвідку HyTerra і Natural Hydrogen Energy.